14 Листопада, 2024

Духовенство УПЦ посилює у Ковелі напругу між конфесіями?

У газеті «Вісті Ковельщини» опубліковано лист за підписом відомих людей міста та району, які дуже жорстко критикують місцеве духовенство Української православної церкви Московського патріархату за те, що його представники посилюють протистояння між віруючими обох патріархатів, нагнітають напруженість в нашому краї.

«В духовному гімні українців є такі слова: «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!». У цих словах – глибокий зміст, бо найголовніше для усіх поколінь українського народу було, є і буде збереження своєї національної ідентичності, утвердження державності, забезпечення єдності дій і помислів. Особливо велике значення це має сьогодні, коли проти України розв’язана агресія з боку путінської Росії, коли наші мужні патріоти зі зброєю в руках захищають суверенітет і територіальну цілісність країни.

В таких умовах українське сус­пільство вправі запитати кожного з нас: а що ти зробив і робиш для своєї держави, як відстоюєш її інтереси, кому, врешті-решт, служиш – Батьківщині чи нашим ворогам – прихованим і відвер­тим? Така постановка питання абсолютно правомірна, адже мова йде про долю Української держави та її майбутнє.

Очевидно, виходячи саме із цих міркувань, ковельчанка, кан­дидат медичних наук, ветеран праці, щира українка-патріотка Любов Федорівна Карасовська видрукувала 14 травня 2015 року в громадсько-політичній газеті «Вісті Ковельщини» статтю «Чи наші можновладці думають будувати справжню Українську державу?», де написала про болючі проблеми сучасного релігійного і політичного життя в країні, висловила особисту точку зору на можливі шляхи їх розв’язання, підкресливши при цьому особливу роль Церкви. Принагідно зауважимо, що цю точку зору поділяє багато земляків пані Карасовської, про що ми далі ще скажемо.

Публікація викликала катего­ричне несприйняття з боку священнослужителів так званої Ук­раїнської Православної Церкви, підпорядкованої Московському патріархату. Замість того, щоб аргументовано і толерантно від­повісти по суті питань, порушених Любов’ю Карасовською, нас­тоятелі храмів УПЦ м. Ковеля зайнялися збором підписів серед своїх прихожан, щоб зви­нуватити і автора статті, і редакцію «Вістей Ковельщини» в розпалюванні «міжконфесійної ворожнечі», «релігійному екстре­мізмі» і т. д., і т. п.

Тут нема потреби знову по­вертатися до тієї конфліктної ситуації, про яку детально інформували «Вісті Ковельщини» у тематичній добірці в номері від 26 травня 2015 року, де були надруковані звернення священ­нослужителів храмів УПЦ міста під заголовком «Готові до чесного і відкритого діалогу» й редак­ційна відповідь на нього «Журна­лісти – за порозуміння і співпра­цю».

Невдовзі після того відбулась зустріч міського голови Олега Кіндера та його заступника Ігоря Прокопіва з керівниками різних релігійних конфесій Ковеля. Як повідомили «Вісті Ковельщини» в номері від 11 червня ц. р. у ко­респонденції «Відбувся діалог між владою та духовенством», під час зустрічі «мова йшла про співпрацю між владою та духовенством, участь представ­ників релігійних громад у за­гальноміських заходах, збереження громадянського спокою та недопущення міжконфесійних протистоянь».

Здавалося б, конфлікт вичер­пано й справа лишень за тим, щоб задекларовані наміри втілити в життя спільно – і владі, і духовенству УПЦ КП та УПЦ, і жур­налістам, і прихожанам усіх храмів працювати на благо України, її народу, ділом доводити відданість ідеям порозуміння, громадянської злагоди і міжконфесійного миру.

Однак не тут то було. У сьомому числі часопису «Волинь пра­вославна» за липень 2015 року, який видає Володимир-Волинська єпа­рхія УПЦ, вміщено конфронтаційну і провокаційну статтю «Вчинено підпал ковельського православного храму». Ця стаття, на нашу думку, аж ніяк не підтверджує готовності автора, редакції газети і її видавців-засновників до поро­зуміння і злагоди. Швидше на­впаки: простежується лінія на загострення ситуації, посилення протистояння між віруючими УПЦ і УПЦ КП, нагнітання напруженості в нашому краї.

Адже як інакше можна розці­нювати головну думку публікації у «Волині православній», яка зво­диться до того, що причиною підпалу храму, розташованого на території Ковельської центральної райлікарні, є … згадана стаття Лю­бові Карасовської у місцевій газеті (?!). Не дочекавшись результатів розслідування причин пожежі, автор без тіні найменшого сумніву категорично заявляє: «За тиждень до підпалу храму на честь святого великомученика Пантелеймона Ці­лителя у місцевій газеті «Вісті Ковельщини» була опублікована стаття, в якій прозвучав заклик (!) до місцевої влади, мера та депутатів міськради, передати храми канонічної УПЦ у підпо­рядкування «Київському патрі­архату» (!!). А почати запропонували з одного з лікарняних храмів міс­та…» (!!!).

Залишимо на совісті автора, редакції газети і її видавців зви­нувачення на адресу пані Кара­совської, «Вістей Ковельщини» у тому, чого в публікації й близько не було (про міфічні «заклики», «пе­редачу» в підпорядкування Київ­ському патріархату храмів УПЦ тощо). Обурює зневага, з якою ставляться до прихожан храмів УПЦ КП ті, хто на словах закликає до взаємної поваги, толерантності, братолюбства. Вони декілька разів називають вірян Української пра­вославної церкви Київського патріархату, зареєстрованої у на­шій державі у суворій відповідності із вітчизняним законодавством, «розкольниками».

Але давайте поміркуємо над тим, хто ж насправді є в Україні розкольниками – чи ті, хто спові­дують віру Христову, служать Богові й Україні, чи ті, хто молиться за Кіріла, не шанують Героїв, котрі загинули в АТО (як от предстоятель УПЦ Онуфрій), називають україн­ську мову «небогоугодною»? Все більше людей переконуються у тому, що УПЦ якщо прямо не перешкоджає, то аж ніяк не сприяє розбудові незалежної Української держави. Не заглиблюючись у надто далеку історію, нагадаємо декілька фактів історії новітньої.

Коли на Майданах України народ виборював собі право на достойне життя, то в 2004 році в усіх церквах УПЦ (МП) агітували голосувати на виборах за злочинця Януковича, а в Почаївській Лаврі вивішували його портрети, по Києву ходили процесії парафіян УПЦ з іконами та його портретами. Тоді чомусь ніхто не згадував Закон України про відокремлення церкви від держави, як це робиться тепер. Більшої наруги над святинями годі й вигадати. І чи хоч хто-небудь з УПЦ (МП) вибачився перед наро­дом України за цю ганьбу? Зви­чайно, що ні.

Автори звернення до газети (про яке ми згадували вище), за­являли, що «лжепатріоти розхи­тують державу зсередини». Вони, мабуть, забули візити патріарха Кіріла в Україну, його проповіді про «єдіний рускій мір, про єдіноє отєчєство, про єдіную правос­лавную вєру» – хіба це не роз’­єднувало Україну, не сіяло розкол?

Політв’язень польських і совєцьких таборів, шевченкознавець Ми­кола Куделя якось сказав: «Вся трагедія України в тому, що ми на певному етапі історії опинились в одній вірі з москалями». Дійсно, українці вважали росіян своїми православними братами. Козаки зраджували І. Мазепу, тому що не могли воювати проти своїх «єдиновірців». Зате в Батурині москалі потопили в крові своїх православних братів.

Зараз в Україні іде неоголошена війна з Росією, тому важлива позиція кожного громадянина України, в т. ч. і священиків. Не всі священики церков УПЦ (МП) затяті москвофіли і антиукраїнці. Але, на жаль, таких немало. Вони відмов­ляються хоронити загиблих воїнів, відмовляють у сповіді й причасті учасникам АТО, висловлюючи на їх адресу образи, радять всілякими способами уникати мобілізації до війська. 26 квітня ц. р. ми були свідками, коли черниця Мотронинського монастиря на Черкащині звернулась до настоятеля, щоб він швидше зачинив храм, бо «сейчас придут бандеровцы и еще чего-то утащат». І групу українських воїнів не впустили в храм. А вони на дру­гий день їхали на Схід воювати з московськими окупантами, захи­щати Україну, в т. ч. і згаданий монастир.

Багато ковельчан висловлюють своє обурення тим, що окремі церковнослужителі УПЦ (МП) ігно­рують національно-патріотичні заходи у нашому місті, хоч вони це заперечують і стверджують, що є великими патріотами України. Однак факти свідчать про інше. Дивного у цьому немає нічого, адже московські церковні спільноти – це «п’ята колона» в Україні, які виконують волю Путіна через патріарха Кіріла і його місцеблюстителя в Україні митрополита Онуфрія. Основне їх завдання, як нещодавно відзначив в одному з інтерв’ю доктор богословських на­ук, викладач Київської православної академії Дмитро Степовик, «всіляко гнобити Київський патріархат і, звичайно, підтримувати агресію в країні. Вони жодної заяви не зробили щодо анексії Криму, щодо того, що відбувається на Донбасі. А мовчання – це знак згоди. Значить, вони з цим погод­жуються. Тим паче, ми маємо факти, що їхні священики навіть благословляли зброю сепара­тистів, бандитів. І осуду тому з боку Церкви не було…».

Проте жахливі убивства невин­них людей на Майдані, ще жахли­віша війна на Сході, знімають полуду з очей багатьох українців, і вони цілими парафіями переходять до своєї рідної церкви. У Ковелі окремі свідомі люди теж переходять до українських церков. Процес розпочався, і він незворотній. Бо ми ще довго будемо свідками пророчих слів А. Шептицького, які він виголосив на весь світ у 1917 р., що Росія в ставленні до України завжди буде агресором.

На жаль, до мудрих слів не завжди дослухаємось, і за це нам доводиться платити дуже велику ціну. Час уже українцям зро­зуміти, що у нас – своя держава, своя мова, своя історія, свої герої, своя культура – і повинна бути своя єдина Українська Церква, незалежна від Москви.

І так воно, врешті-решт, буде. Про це свідчать і події останнього часу на теренах Волині. Нещодавно на своїй поза­черговій 35-й сесії депутати Волинської обласної ради біль­шістю голосів прийняли рішення «Про підтримку звернень Луцьких міської і районної рад до місцевих вірян Української Православної Церкви, яка є частиною Російської (Русской) Православної церкви» на адресу керівництва Української держави та ієрархів УПЦ КП і УПЦ. У зверненнях висловлено вимогу ініціювати процес перереєстрації УПЦ в РПЦ в Україні, бо так воно фактично давно вже є. І не може Церква, яка є частиною РПЦ, обдурювати людей і називати себе «українською».

Прикметно, що звернення своїм голосуванням підтримали депутати обласної ради від Ковельщини. Вважаємо, що настав час сказати своє рішуче слово і депутатам Ковельських міської і районної рад. Виборці-патріоти України цього від них чекають.

Слава Ісусу Христу!

Слава Україні!

Героям слава!

Ігор ВЕРЧУК, голова Волинської обласної організації Української Народної партії, голова Ковельської районної ради.

Іван СИДОРУК, Заслужений працівник культури України.

Геннадій САРАПІН, голова Волинського обласного відділення Українського фонду культури, громадський діяч.

Сергій ДРУЖИНОВИЧ, МГО «Молодіжний фонд «Наше майбутнє», ГО «Правий сектор Ковельщини».

Наталія СЛАВІКОВА, голова правління ГО «Реабілітаційний центр».

Олена МІСЮРА, Ковельська міська філія «Союзу Українок».

Катерина КУХАРЕНКО, координатор ГО «Майдан Гідності».

Ярослав ШЕВЧУК, Волинська обласна громадська організація «База відпочинку «Пісочне».

Василь КРЕЦУЛ, Ковельське міське відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів».