Останнім часом в пресі та в інтернет-ресурсах поширюється чимало, на мою думку, не зовсім коректної і достовірної інформації про близьких для мене людей. Політична «дискусія» так захопила окремих діячів нової хвилі, що, напевно, варто нагадати історичні факти
Мене «зачепила», як то кажуть, цитата одного із дописувачів
публікації «Голова Ковельської райради сіє розбрат і ворожнечу»
на захист Верчука: «Де він був, коли клінічний дебіл Янукович роздавав карт-бланші путінським фсбшникам на розвал української армії?»
Моя бабуся Секлета Олександрівна була глибоко віруючою людиною. Босоніж на четвертому місяці вагітності йшла пішки до Почаєва. Солдатська вдова завжди повчала нас шанувати День перемоги. У сільській церкві завжди на 9 травня правили службу «За невинно убієнних». Пізніше в Ковелі щороку після параду в дворі будинку біля третьої школи, де переважно проживали ветерани, уже
мої діти слухали спогади Степаненко Івана Григоровича, Бобкова
Генадия Дмитровича, Попова Івана Федоровича, Макарчука Григорія
Сільвестровича, Крутенко Миколу Олександрович, та співали
фронтових пісень.
Щоб не звинувачували мене в ностальгії за комуністичним минулим! Я не був членом КПРС, як і мої рідні. У своїх публічних виступах і статтях завжди намагався відстоювати послідовну власну позицію, якщо образив когось, або був неуважним з сивочолими ветеранами – прошу вибачення.
Я колись не знав дисидентів, бо було «табу», але пам’ятаю
«рейди» Віктора Стрижеуса, палкі патріотичні виступи Адама Поляка
та Ігоря Лучка, статті в міськрайонній газеті Марії Хотинської і багато-багато інших патріотів, що в буремні дев’яності мали чітку проукраїнську позицію і несли правду нам, молодим.
Усім без винятку раджу прочитати статтю «ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ» Петра Якубука, що була надрукована у «Вістях Ковельщини» 15 серпня 1992 року. Це фундаментальна дослідницька робота щодо історії, яка викликає захоплення в мене і сьогодні. А тому спроби навісити ярлик «руського міра», чи георгіївську стрічку, сприймаю як елемент примітивної боротьби за місце у владі. За одну з перших ластівок пробудження в місцевій пресі з пера Петра Якубука – його пам’ятатимуть в районі.
З недовірою ставився до однокласників-баптистів, бо вони не хотіли носити червоні галстуки та в армії брати до рук зброю. За релігійними переконаннями для останніх були «закриті» двері ВУЗів, і не тільки педагогічних. Тепер я з повагою ставлюся до їх позиції. Не можу не згадати той час, коли проходили перші народні
зібрання на стадіоні «Локомотив», перші «жовто-блакитні» знамена в Ковелі.
Серед великої плеяди патріотів-педагогів, що чудово знали історію і навчали дітей, не можу не згадати, на жаль, вже покійного Василя Філюка. Все життя він служив людям, поклавши власну кар’єру заради ідеалів першого Майдану. З великими труднощами вдалося зібрати йому доленосну сесію Ковельської районної ради 27 грудня 2004 року .Пригадую палку промову Петра Григоровича Якубука. Так переконливо і аргументовано виступити перед депутатським корпусом, зміг на той час тільки вірний син Батьківщини.
Відразу по завершеню районної сесії, півсотні небайдужих Ковельчан на чолі з Василем Філюком автобусом Валентина Труша , поїхали до Києва. Тут їх зустріла в благенькому пальто в «мерзло-пакосну» погоду Лариса
Калитюк. Разом з автором цих рядків розставила усіх на вулиці Інститутська . Саме тої ночі активісти у Василькові не випустили загони МВС, що мали розігнати пікетувальників. Небайдужі Ковельчани , що прагнули змін зігрівалися речівками : «Разом нас багато ! – Нас не подолати !».
На жаль уже тоді формувалася«диванна сотня » , що лишилися в Ковелі претендувати на владу . Нещодавно , переглядав своє авторське відео «Майдан очима Ковельчан» . На жаль, я не зміг побачити серед патріотів волинян, в різних точках протистояння тих, хто сьогодні так
корисливо використовує трибуну і владу.
Виразно можна окреслити персональний склад «Ковельської сотні» і її керівника під час шикування строю на початку чергування по периметру майданівської
трибуни 24 лютого 2014 року. (Янукович уже втік , але не сам…)
А тепер, не називаючи прізвищ, запитую: «Чи маєш право
таврувати достойних людей? Де ти був тоді, коли писалась історія?»
Певно носив колись піонерський галстук, конспектував тодішні
матеріали КПРС, спостерігав, як сусіда допитують в «органах», марив
п’єдесталами , «топкав дивана» і штовхав патріотів у чезі за владою…
У поціновувача «теплого» кабінету замість портрета Чорновола
стоїть образ Ющенка. Замість вирішення проблем громади, що
довірила владну посаду, опікуєтеся землею для родичів. Замість
побратимів, які ділили стаканчик чаю і тепло буржуйки на «другому»
Майдані, впадаєте в обійми тих, хто мовчки чекав реваншу Януковича
Де ти був, і ким став? Якщо ви хочете допомогти нам в обслуговуванні цього сайту, що дозволить нам публікувати його частіше і оперативно оновлювати, будь ласка, подумайте про пожертвування. Ви також можете відвідати один з сайтів наших друзів і скористатися їх послугами, якщо хочете. Це конкретне заклад займається азартними іграми, які ви можете отримати і викупити на сайтах онлайн-казино, а також грати в їх ігри або робити ставки на спорт безкоштовно. Ми дуже цінуємо Вашу підтримку.
