Нещодавно гостями нашого міста були посланці краківської кіностудії «Фільм Арт Продакшн» (Республіка Польща) кінорежисер Ельвіра Нєвєра та її чоловік, оператор Пьотр Росоловський.
Вони прибули в Ковель, щоб приступити до зйомок документального фільму «Принц і Дибук», що його присвячує їхня студія землякові ковельчан, видатному польському кінорежисеру Міхалу Вашинському, ‒ пишуть Вісті Ковельщини.
«Справжнє прізвище героя нашої майбутньої стрічки Мойсей Вакс, — розповіла пані Ельвіра. — Народився він у Ковелі 29 вересня 1904 року в єврейській родині Петра та Цецилії Ваксів, котра в той час проживала по вул. Луцькій, 26».
«Незвичайною була доля здібного ковельського хлопця, — продовжила свою розповідь Нєвєра. — У буремному 1919 році Мойсей опиняється в Києві, де стає учнем акторської школи, котрою керувала польська актриса-емігрантка Софія Висоцька. Паралельно здобував середню освіту».
А вже в 1921 році він повертається в Польщу, яка стала незалежною державою, і за рекомендацією С. Висоцької його приймають на роботу в щойно створену першу столичну кіностудію. Через дванадцять місяців дебютує як актор у фільмі «Ревність» згаданої студії. Пізніше трудиться волонтером-асистентом кількох популярних тоді німецьких кінорежисерів у Берліні, опановує необхідні знання і досвід в їх польських колег, виявляє неабиякі здібності.
Затим, працюючи вже самостійно, створив десятки фільмів, що здобули визнання у глядачів, принесли великі касові збори, проклали шлях на європейські ринки.
Надзвичайним був ажіотаж навколо знятих ним картин «Знахор», «Професор Вільчур», а також фільму «Дибук» на єврейську релігійну тематику. Відвідувачі кіносеансів наочно переконувалися, що працював над ними не просто хороший режисер, а справжній художник.
З початком німецько-польської війни 1939 року Міхал Вашинський евакуюється в місто Білосток. У 1941 році вступає капралом до Війська Польського, що його організовував на території СРСР генерал Владислав Андерс. Невдовзі талановитий режисер був призначений керівником кіностудії при цьому війську (на знімку праворуч — М. Вашинський і генерал Владислав Андерс, готував репортажі про навчання і будні солдатів, які збирались вступати в двобій з фашистами.
У 1942 році Військо Польське залишає територію СРСР, вирушаючи на Близький Схід — в Іран та Ірак. Одним із найбільших здобутків, очолюваного тоді М. Вашинським колективу кіноматографістів і його особисто, був документальний фільм про героїзм і мужність польських солдатів, проявлені в запеклих боях з німецькими окупантами під італійським містом Монте Кассіно.
Демобілізувавшись з лав війська, М. Вашинський залишається проживати в Римі, налагоджує втрачені творчі зв’язки з кіномитцями Голлівуду, знімає телевізійні фільми. Знайомиться, а потім одружується з італійською княгинею Дефрассо.
Представляючись її друзям і знайомим, називає себе польським князем, наближеним до королівської родини Польщі, що постраждав від більшовиків. Роз’їжджає вузькими римськими вулицями на дорогому авто з князівськими коронами на дверцях. Мешкає в триповерховій віллі в найвишуканішому районі Риму. Колекціонує дорогі картини, меблі.
Встановивши ділові контакти з голлівудською кіностудією, що займалась реалізацією своїх фільмів в Іспанії, М. Вашинський теж переїжджає в цю країну. Співпрацює з такими зірками світового кіно, як Софі Лорен, Клавдія Кардінале, Ава Гарднер, Грегорі Пек, прославленим режисером Вітторіо де Сіка та ін. Там же, в Іспанії, раптово помирає під час урочистої вечері, на якій обговорювались фінансові проблеми, пов’язані із зйомками його чергової картини. Родич перевіз тіло померлого режисера в Рим, де й він був похований.
«Тож нашій кіностудії, — сказала пані Е. Нєвєра, — та її продюсеру Малгожаті Захарко хочеться зробити все, щоб ім’я цієї видатної особистості, котра прославила кіноіндустрію Польщі, не залишилось поза кадром людської пам’яті. Вважаю, що не буде марним й пошук слідів родини в Ковелі».
Чималу допомогу у цій справі польським гостям надала невтомна дослідниця історії єврейської общини Ковеля, вчителька ЗОШ № 5 Олена Пашук. Плідним було їхнє спілкування з найстарішим представником нинішньої єврейської громади міста, інвалідом Другої світової війни Борисом Герштейном.
Разом вони відвідали територію колишнього єврейського цвинтаря на вулиці Володимирській, а також приміщення колишньої синагоги по вулиці Незалежності.
